2 - 1 - Школа СХОДЖЕННЯ

Вихід
Перейти до контакту

2 - 1

Класи > 7 > Predm > UkrLit > P1
Тижневе планування.
1. Прочитати тему у підручнику.

Суспільно-побутові пісні (стор. 6-14). 


Суспільно-побутові пісні. Коломийки. 7 клас | Тест з української літератури  – «На Урок»




2. Передивіться відео.
3. Перевірте знання тестуванням. Домашня робота


                Тест 1.

                Тест 2.

4. Заглибтесь у тему.



       «Ой у степу криниченька» — народна чумацька пісня 
Паспорт твору
«Ой у степу криниченька» — народна чумацька пісня про трагічну долю чумака, який не повернувся додому з далекої мандрівки. Чумаки лагодили вози, запрягали волів, збиралися у валки й вирушали у Крим по сіль. Дорога була небезпечною, траплялися різні пригоди — і розбійники нападали, і хворіли, і худоба пропадала.
Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня
Тема «Ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків.
Ідея «Ой у степу криниченька»: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці».
Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті.
Художні засоби «Ой у степу криниченька»
Епітет: зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька); 
Пестливо-зменшувальні слова - криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька;
Звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе». «Ой рад би я, моя мила..». Повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку».
Риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку!»
Метафора: «воли… доріженьку чують».
Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо

У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»);  Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори. Твір пронизаний сумним настроєм. Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.





«Стоїть явір над водою» - народна козацька пісня 
Паспорт твору
«Стоїть явір над водою» - пісня про сумну долю козака, котрий поїхав на війну й загинув на чужині.  
Тема »Стоїть явір над водою» - розповідь про сумну долю козака, який поїхав на війну та загинув на чужині.
Ідея «Стоїть явір над водою» - уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, патріотизму, засудження війни.
Основна думка: народ завжди пам’ятатиме тих, хто загинув заради щастя, добробуту, миру на рідній землі.
Жанр «Стоїть явір над водою» - це соціально-побутова козацька пісня.
Образи: молодий козак; явір, калинонька, пташки.
Композиція "Стоїть явір над водою»  Поезія складається із семи строф по чотири рядки. Твір умовно поділяється на дві частини: страждання молодого козака напередодні від’їзду до Московщини та його загибель у боротьбі за свою милу Україну.
Художні засоби »Стоїть явір над водою»  
Метафори: «Стоїть явір», «явір… в воду похилився», «вода корінь миє», «…серденько ниє»; 
Звертання: «Не хилися, явороньку…», «Не журися, козаченьку…»  
Риторичні оклики: «Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький!» «Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький!» «Не рад козак журитися — Так серденько ниє!» «Будуть мені приносити Од родоньку вісті!»
Зменшувально-пестливі форми слів: «явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «серденько», «вороненький», «колисоньку», «родоньку».

У пісні не згадується якась конкретна історична подія, тому ми можемо висловити лише припущення. Козаки воювали і проти російського царя, і в складі його війська проти іноземних загарбників чи, навпаки, брали участь у завойовницьких походах самодержця. У будь-якому випадку це — трагедія, бо людина змушена замість мирної праці воювати, замість побудови — руйнувати й гинути на чужині.




«Ой на горі та женці жнуть» - народна козацька пісня 
Паспорт твору
Тема «Ой на горі та й женці жнуть»: зображення військового походу козаків.
Ідея: уславлення мужності, відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.
Основна думка: особисті інтереси повинні завжди поступатися суспільним (Сагайдачний і його дружина).
Жанр «Ой на горі та й женці жнуть»: козацька пісня.
Художні засоби »Ой на горі та й женці жнуть»
Повтори: «Гей, долиною, Гей, широкою» «…Женці жнуть», «Гей..», «Під ними…», «…Необачний!»
Риторичні оклики: «Веде своє військо, Веде запорізьке хорошенько!» «…Необачний!» «Не журися!» «Під ним кониченько» Під ним вороненький, Сильне-дужий!»
Епітети: «зелена гора»; «долиною широкою» Звертання: «Гей, вернися, Сагайдачний», «Гей, хто в лісі, озовися».
«Ой на горі та женці жнуть» - народна козацька пісня і зараз є популярною, у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору, самоіронії.
Історія створення пісні «Ой на горі та й женці жнуть»
   Щодо часу виникнення, відтворених подій, конкретних історичних постатей має декілька версій. Зокрема, дореволюційний російський історик, автор праць «До питання про козацтво до Богдана Хмельницького» та « Нарису гетьманства Петра Сагайдачного» Іван Каманін пов’язує час створення пісні з хотинським походом козаків 1621 року на чолі з Сагайдачним. Власне, він підтримував припущення українського славіста, етнографа і фольклориста XIX століття Ізмаїла Срезневського, що у пісні йдеться і про гетьмана реєстрових козаків з 1625 по 1628 роки Михайла Дорошенка, який водив козацьке військо проти польської шляхти, брав участь у селянсько-козацькому повстанні 1625 року. Дехто із дослідників під згаданими прізвищами вбачають Григорія Сагайдачного, який у1687 році підбурив козаків проти гетьмана Івана Мазепи, та Петра Дорошенка - онука славного гетьмана Михайла Дорошенка. І на сьогодні поки що немає одностайної думки ні щодо часу створення пісні, ні щодо прототипів історичних козацьких очільників. Більш вірогідною є версія, що пісня ця була написана, очевидно, в 20-х роках XVII століття, після загибелі одного з найвидатніших українських гетьманів (не програв жодної битви) Петра Конашевича-Сагайдачного. Тому пісні фактично майже 400 літ. 
У даному випадку цілком ясним для нас є те, що пісня оспівує козацькі походи, що вона у свідомості народу пов’язана з іменами історичних діячів, кожен з яких користувався широкою популярністю, мав свої заслуги у боротьбі за соціальне та національне визволення народу».
Цілком зрозуміло, що протягом майже чотирьох віків пісня дещо змінювала свій текст. Зокрема, слова пісні, що датуються приблизно останньою чвертю XVII століття, вперше побачили світ у збірці «Малороссийские песни, изданные Михайлом Максимовичем» 1834 року. Так, тоді пісня мала сім строф, а нині - шість. Випала саме третя строфа, що оспівує якогось пана хорунжого.
Посередині пан хорунжий,
Під ним кониченько,
Під ним вороненький
Сильно дужий!
У деяких інших виданнях навіть з’являлися нові строфи, що оповідали про пана Кисильо. Були і редакційні зміни самого тексту. Наприклад, у збірці М. Максимовича було «попід долиною», а вже у пізніших варіантах ці слова були замінені на «долом-долиною», або «яром-долиною».
Ця пісня за віки свого життя набула слави й популярності. Одним із перших пісню «Ой на горі та й женці жнуть» возвеличив Іван Котляревський, використавши її мотиви у своїй знаменитій «Енеїді». Його троянці:
Да сидя люлечку курили
І кургикали пісеньок:
Козацькі гарні запорозькі...
Про Сагайдачного співали.
Або ще ці рядки з «Енеїди», в яких звучить уже знайоме з пісні «Ой на горі…»:
Ось як богинь я укараю:
Пошлю вас в Запорозьку Січ;
Там ваших каверз не вважають,
Жінок там на тютюн міняють.
Цією піснею цікавилися такі письменники та фольклористи, як Пантелеймон Куліш, Яків Головацький, Павло Чубинський, Іван Франко. Таїна популярності цієї козацької пісні полягає, перш за все, у її бадьорому маршовому темпі. Вона із тих пісень, що «дух і тіло рвуть до бою» за волю.
Переказують, що пісня-марш козаків «Ой на горі та й женці жнуть» послужила іскрою, з якої в травні 1953 року розгорілося відоме Норільське повстання політв’язнів. За деякими даними, цю пісню під час проходу по табору заспівали українські арештанти. У відповідь - із сторожових веж роздались автоматні черги охорони. Так розпочалося Норільське повстання. Можливо, воно мало інший початок, але є і така версія.
Сьогодні пісня «Ой на горі та й женці жнуть» входить до пісенника сучасних козаків, що вивчають бойове мистецтво гопака, бо має своєрідну енергетику й езотерику української козацької пісні.




  
«Гомін, гомін по діброві» — народна козацька пісня.
Паспорт твору
«Гомін, гомін по діброві» — народна пісня.
«Гомін, гомін по діброві» належить до козацьких пісень. Ця пісня про зраду козака й ставлення його родини до цього.
Аналіз вірша
Тема «Гомін, гомін по діброві»: зображення часів, коли український народ захищав рідну землю від турецько-татарських загарбників.
Ідея «Гомін, гомін по діброві»: уславлення козацької мужності, цілеспрямованості, відваги.Основна думка:  засудження зради, коли людина проміняла батьківщину, любов і повагу рідних на багатство та розкіш. Кожна мати, проводжаючи свого сина у похід на війну, хвилювалась за його подальшу долю; тільки смілива, рішуча, винахідлива людина здатна протистояти будь-якому ворогові.
Історичною основою «Гомін, гомін по діброві» могло стати поодиноке явище зради, яке засуджувалося не лише суспільством, громадою, але й близькими родичами зрадника.
Композиція «Гомін, гомін по діброві»  Пісня — це діалог між матір’ю і сином. Твір умовно складається з двох частин. Спочатку мати виганяє сина з дому, щоб той ішов на війну, а потім кличе його додому.
Жанр: народна соціально-побутова козацька пісня
Художні засоби «Гомін, гомін по діброві»
• Риторичні оклики: «Мене кіньми наділяють!» «Нехай тебе орда візьме!» «Нехай тебе турки візьмуть!» «Сріблом, золотом наділяє!» «Тоді брат твій з війська прийде!»
• Риторичні запитання: «Коли, брате, з війська прийдеш?»
• Повтори: «Нехай тебе…», «гомін, гомін…»; «туман поле покриває», «іди, сину, іди, сину», «мати сина проганяє», «мене, нене…»
• Звертання: «Іди, сину…»; «мене, нене…»; «вернись, синку…»; «Коли, брате, з війська прийдеш?»; «візьми, сестро, піску жменю».
• Метафори: «Туман поле покриває», «орда знає», «змиють дощі»; «розчешуть терни»; «висушать вітри», «мене змиють дощі.
• Епітети: Густі (терни), буйні (вітри)
•Зменшувально-пестливі форми слів: «зіроньками»; «слізоньками»; «додолоньку»; головоньку».
Центральний образ твору — образ козака-зрадника. Слово «зрада» не вживається у пісні, але розкривається описово, через діалоги, коли козак запевняє, що йому не страшні ні турки, ні орда, які його наділяють кіньми, сріблом, золотом.



Всі права захищені
Назад до змісту